ualin.com
Додати статтю | Реєстрація


Інтернет
Автомобілі та мотоцикли
Бізнес
Будівництво, ремонт
Дім та родина
Діти
Захоплення, хобі
Комп'ютери та ПЗ
Красота, імідж, косметика
Медицина та здоров'я
Мода, стиль
Приготування їжи
Психологія та тренінги
Реклама та PR
Релігія, непізнане, окультизм
Реферати, курсові, лабораторні, методички
Собаки, кішки, рибки, птахи
Суспільство та політика
Товари та послуги
Туризм, подорожі
    Імміграція
    Види туризму
    Готелі
    Дайвінг
    Дозвілля
    Китай
    Країни й міста
    Подорожі
    Працевлаштування за кордоном
    Різне про туризм
    Рекомендації подорожуючим
Фітнес, схуднення, дієти
Чоловік та жінка
Световое оформление загородного дома  
Головні продукти для вагітних в зимову пору року  
Чисто жіночі продукти  
Сутулість  
Диетическое питание при хроническом холецистите и желчнокаменной болезни  
Пошукова оптимізація форумів  
ПРОГРАМА РОЗВИТКУ РИНКУ ЧАВУНА  
Рак и питание  
Герань (пеларгонія)  
Дієта при циститі  
Безкоштовне розміщення статей: психологія, тренінги, авто, красота, мода, родина - ualin.com
кишки   менингококковая   захворюванням   акваріум   міфи   багатоплідна   троянда   співробітництво   инструктор   білизна   Хургада   земель   функції   міжрегіональне   Дяченко  
Зберегти сторінку Зробити стартовою Відправити другу
 укр
 рус
Китайсько-індійські відносини
Китайсько-індійські відносини
Протягом другої половини XX століття китайсько-індійські відносини складалися досить драматично: динамічний підйом і позитивний розвиток на початку 50-х рр. різке змінилися на охолодження наприкінці десятиліття, що було спровоковано прикордонно-територіальною суперечкою у Гімалаях.


Військові сутички на кордоні 1962 р. стали віхою, яка визначила період тривалого застою в дипломатичних контактах, сприяла спалаху націоналізму, проявленню взаємної недовіри і відчуженості, що не вдалося повністю перебороти і у даний час, коли намітилася тенденція до відновлення добросусідських відносин між двома азіатськими країнами.
   
   Прикордонно-територіальне питання залишається головним джерелом невизначеності у відносинах між Індією та Китаєм. Обидві сторони переконані у глибокій обґрунтованості своїх претензій до стратегічно значимих північно-східних районів Ладакха (38 тис. км2) і не схильні йти на які-небудь політичні поступки одна одній. Як вважають китайські та індійські експерти, проблему кордонів навіть у принциповому плані неможливо вирішити. Однак ні Китай, ні Індія не зацікавлені у новій військовій конфронтації та вимушені шукати мирне рішення прикордонного питання шляхом переговорів.
   Офіційний Пекін наполягає на розділі спірної території на основі компромісного підходу: Китай готовий визнати кордон у східному секторі китайсько-індійського кордону (90 тис. км2 спірної території Аруначал, Прадеша та Ассаму залишиться у цьому випадку за Індією) в обмін на визнання Індією “лінії фактичного контролю” у західному секторі (38 тис. км2 території Ладакха повинні відійти Китаю).
   
   Розробляючи наприкінці 50-х - початку 60-х рр. довгострокову зовнішньополітичну стратегію стосовно Індії, китайська дипломатія керувалася традиційною формулою “сусід мого сусіда — мій друг”. Практично ця установка втілилася у тісному військово-політичному співробітництві з Пакистаном, який з огляду на історичну, культурно-релігійну та геополітичну специфіку, спрямував свої зусилля на всебічне нарощування потенціалу для протиборства з Індією. Цей союз для Пекіна мав неоднозначні наслідки: поряд з досягненням безумовної вигоди від встановлення контролю над стратегічно важливими для КНР ділянками території Кашміру, політика розпалення індійсько-пакистанських суперечностей призвела до дестабілізації обстановки на південно-західних кордонах Китаю, гонки озброєнь між двома провідними державами субконтиненту та порушенню режиму нерозповсюдження ядерної зброї в Південній Азії. Територіальний конфлікт між Індією і Пакистаном навколо Кашміру, у який безпосередньо був втягнутий Китай, вже більш ніж півстоліття залишається головним джерелом напруженості у регіоні.
   
   Значний вплив на розвиток китайсько-індійських двосторонніх відносин, особливо у сучасних умовах, має тибетське питання. Свідченням позиції Індії з тибетського питання може слугувати рішення Дж. Неру про надання політичного притулку Далай-ламі XIV і групі його соратників, які втекли до Індії після придушення повстання у Тибеті в 1958-59 р. Китайський уряд, у свою чергу, звинуватив тибетських емігрантів у тому, що вони, користуючись потуранням індійської влади, продовжують займатися нелегальною політичною діяльністю на території Індії.
   У той же час, Індія ніколи не наполягала на суверенітеті Тибету. Проблема внутрішнього — бенгальського, тамільського, сікхського та іншого — сепаратизму завжди була для Індії занадто гострою, щоб її уряд зважився відкрито заохочувати аналогічні процеси у сусідніх державах. Разом з тим, не перешкоджаючи міжнародній діяльності Далай-лами, керівництво Індії не змінило своєї позиції з цієї проблеми та продовжує виступати за розширення демократичних прав і свобод населення Тибету.
   
   Певну напруженість у двосторонніх відносинах вносить боротьба Китаю та Індії за домінування у регіоні. Малі держави Південної Азії, насамперед — Бангладеш, Бутан, Непал і М'янма (Бірма), які складають свого роду “буферний геополітичний простір” між двома регіональними гігантами, залежать від того, наскільки вміло правлячі еліти цих країн здатні перетворювати на свою користь принципові протиріччя між Китаєм і Індією . Жорстка позиція Індії стосовно близьколежачих держав, яка призводила до прямого втручання у їхні внутрішні справи та є основним джерелом негативного сприйняття в цих країнах індійських зусиль з забезпечення регіональної безпеки. Китай вдало скористався цією вадою індійської стратегії та у 80-х рр. змінив стосовно М'янми, Бангладеш, Непалу та Шрі-Ланки “політику батога” на більш гнучку “політику пряника”. КНР встановила з цими країнами більш тісні офіційні контакти, згорнула до мінімуму фінансування нелегальної підривної діяльності комуністичних повстанців і етнічних сепаратистів на території М'янми і Непалу, що сприяло зміцненню довіри до Пекіну з боку країн регіону.
   
   Серйозною загрозою стабільності і миру в регіоні стали намагання КНР та Індії використовувати наявність ядерної зброї як інструменту політичного тиску. Випробування Китаєм вибухового ядерного пристрою, яке було проведено у вересні 1964 р., викликало досить гостру реакцію в Індії, яка, під приводом самооборони, почала розробляти власну ядерну програму з метою забезпечення військового паритету з КНР. У 1974 р. Індія вперше провела ядерні випробування, які, у свою чергу, викликали бурхливі протести з китайської сторони. У другій половині травня 1998 р. Індія провела випробування власної ядерної зброї, тим самим забезпечивши бажаний військово-психологічний паритет з Китаєм.
   Слід зазначити, що протягом останніх десятиріч певна нормалізація китайсько-індійських відносин знизила потребу Індії в ядерній зброї, як засобі стратегічного стримування Китаю. Політика відкритості, яка була проголошена китайським лідером Ден Сяопіном наприкінці 70-х рр., змінила акценти з ідеологічних пріоритетів на економічний розвиток країни, що означало для Індії відмовлення від твердої конфронтації часів Мао Цзедуна.
   Постбіполярний світ відкрив перед двома азіатськими гігантами можливість виступати на світовій арені в якості незалежних регіональних центрів сили, кожний з яких може домінувати у своїй сфері впливу. У той же час, посилення тиску з боку США, які намагаються не допустити появи будь-якого сильного суперника в Азії, викликає стурбованість і у Пекіні, і у Нью-Делі, що сприяє певному політичному, економічному й ідеологічному зближенню між ними.
   
   Участь Китаю та Індії у регіональних структурах нещодавно розглядалося ними як арена для політичних баталій. Але наприкінці 90-х рр., у контексті явного зміцнення регіональних зв'язків у рамках Регіонального форуму АСЕАН (АРФ), Асоціації регіонального співробітництва країн Південної Азії (СААРК), Організації економічного співробітництва країн Бенгальської затоки (BIMST-EC), китайська та індійська сторони були вимушені пійти на конструктивне співробітництво як з країнами регіону, так і між собою.
   Ідея міжрегіонального співробітництва одержала могутній імпульс, коли під час візиту Президента Індії К.Р. Нараянана у КНР (травень 2000 р.) китайською стороною була висунута пропозиція про встановлення тісних економічних зв'язків між китайською провінцією Юньнань, М'янмою, Бангладеш і північно-східними штатами Індії (“куньмінська ініціатива”). Співробітництво у форматі цього міжрегіонального чотирикутника надало б Китаю можливість розвивати інфраструктуру своїх південно-західних і західних районів, розширити товарне виробництво та експорт, оскільки транспортування продукції провінції Юньнань до узбережжя Індійського океану, у порівнянні з Тихим, було б значно дешевше.
   
   Питання щодо необхідності використання могутнього потенціалу двох країн з метою подальшого розвитку всебічного двостороннього співробітництва було ще раз порушено під час офіційного візиту до Індії Прем'єра Держради КНР Чжу Жунцзі на початку 2002 року. У ході переговорів сторонами було підкреслено, що за останні роки торгівля між двома країнами дотримує значний щорічний ріст. За китайськими статистичними даними, обсяг торгівлі між КНР і Індією у 2001 році склав 3,6 млрд. дол. США, що на 23,4 % більше порівняно з 2000 роком. При цьому експорт Китая до Індії зріс на 21,5 % і досяг 1,9 млрд. дол. США, а імпорт КНР з Індії зріс на 25,6 % і склав 1,7 млрд. дол. США. Позитивне сальдо КНР у торгівлі з Індією у 2001 р. становило 0,2 млрд. дол. США.
   
   Як свідчить історія двосторонніх стосунків, незважаючи на усі розбіжності, які існують між Індією та Китаєм, обидві країни мають велику потребу в налагодженні двостороннього співробітництва. Під час переговорів на вищому рівні, які з 2000 р. були відновлені, сторони неодноразово підкреслюють, що Індії та Китаю необхідно “відмовитися від колишнього суперництва за вплив у Азії та перейти до взаємовигідного співробітництва, особливо у такому пріоритетному напрямку, як розвиток інформаційних технологій”, а також висловлюють упевненість у подальшому розширенні і зміцненні індійсько-китайських відносин, що сьогодні китайські політологи визначають, як “природне стратегічне партнерство”. Поряд з розширенням економічних і культурних зв'язків, повноцінне співробітництво Китаю та Індії у боротьбі з міжнародним тероризмом, на думку аналітиків, могло б стати основним фактором, що сприяє зміцненню індійсько-китайського взаєморозуміння та посиленню двосторонньої взаємодії у XXI столітті.
   
   

Автор: ualin | Відгуки: 0 | Перегляди: 5900 | 26/02/2011 Туризм, подорожі - Китай

Ссылка на статью:


Комментарий

Оставить комментарий
Ваше имя:
Комментарий:
Введите текст, изображенный на картинке:
 
 укр  |  рус