ualin.com
Додати статтю | Реєстрація


Інтернет
Автомобілі та мотоцикли
Бізнес
Будівництво, ремонт
Дім та родина
Діти
Захоплення, хобі
Комп'ютери та ПЗ
Красота, імідж, косметика
Медицина та здоров'я
Мода, стиль
Приготування їжи
Психологія та тренінги
Реклама та PR
Релігія, непізнане, окультизм
Реферати, курсові, лабораторні, методички
Собаки, кішки, рибки, птахи
Суспільство та політика
Товари та послуги
Туризм, подорожі
    Імміграція
    Види туризму
    Готелі
    Дайвінг
    Дозвілля
    Китай
    Країни й міста
    Подорожі
    Працевлаштування за кордоном
    Різне про туризм
    Рекомендації подорожуючим
Фітнес, схуднення, дієти
Чоловік та жінка
Сьоме почуття звідки родом сором  
Ручні міксери Robot-Coupe  
Бумажные (рулонные) полотенца, почему стоит выбрать именно их?  
Рецепти з кабачками  
Три грації  
Покупка б/у коляски  
Диетическое питание при язве желудка и двенадцатиперстной кишки  
Монтаж систем освещения - использование современных решений  
Освещение в дизайне интерьера  
Договор на создание (передачу) научно-технической продукции и предоставления услуг научно-технического характера  
Безкоштовне розміщення статей: психологія, тренінги, авто, красота, мода, родина - ualin.com
виставка   задачи   запрос   безпеки   Воно   засіб   работа   дітей   футбол   1756   СИСТЕМИ,   токсоплазмоз   відносини   охране   весілля  
Зберегти сторінку Зробити стартовою Відправити другу
 укр
 рус
Тибет
Тибет
На початку 2002 року виповнилося 43 роки “демократичних перетворень” в Тибеті . Намагаючись уникнути загострення ситуації в Тибетському автономному районі (ТАР) у зв’язку з цією подією, Пекін організував широку пропагандистську кампанію по святкуванню чергової річниці “повернення” Тибету.


Були вжиті всі заходи, щоб закріпити громадсько-політичну стабільність в автономному районі і не допустити ніяких проблем, пов’язаних з критикою КНР західними країнами у питанні прав людини в цілому і Тибету зокрема. Разом з тим, очевидно, що в осяжній перспективі остаточне врегулювання тибетської проблеми залишиться не вирішеним.
   
   Фактор тибетської еміграції
   Необхідно зазначити, що іноземна тибетська опозиція досягла значних успіхів в інтернаціоналізації тибетського питання. На сучасному етапі ця проблема одержала широкий міжнародний резонанс, а Далай-лама перетворився в досить впливового політичного діяча. Хоча жодна держава не визнає тибетський уряд у вигнанні, а офіційні підходи до незалежності Тибету надзвичайно стримані, тибетській еміграції вдалося одержати підтримку багатьох впливових неурядових організацій на Заході.
   Закордонна тибетська опозиція змогла використати інтерес до “таємничого” Тибету, східним релігіям і поєднати тибетську проблему з цінностями західної цивілізації. На необхідності захисту унікальної культури Тибету наголошувалося значно частіше, ніж на прямій вимозі його незалежності від Пекіна. В роботі з громадською думкою західних країн активно застосовувався підвищений інтерес Заходу до таких проблем, як права людини, прагнення до миру, захист оточуючої середи, антиядерний рух. Завдяки цьому Далай-лама одержав широку світову відомість, а тибетське питання постійно залишалося у центрі уваги. Після вручення Далай-ламі у 1989 році Нобелівської премії миру інтерес до нього особисто і до тибетської проблеми взагалі досяг свого апогею і був максимально використаний його прибічниками. На цьому фоні контрпропагандистські заходи Пекіна були вкрай невдалими.
   
   Складність досягнення компромісу між Далай-ламою і Пекіном пояснюється нездоланно великою різницею в позиціях сторін. Далай-лама з кінця 1980-их років погодився на існування Тибету в рамках КНР з передачею Пекіну дипломатичних і оборонних функцій, але висунув цілу низку умов: демілітаризація і нейтральний статус Тибету; високий ступінь самоуправління тибетців і створення там демократичної форми політичної влади; припинення міграції в Тибет етнічних китайців; відновлення оточуючої середи; відмова Китаю від ядерних виробництв і заховання ядерних відходів на території району; право тибетського уряду на незалежні зовнішні зв’язки у неофіційних сферах; початок переговорів про майбутній статус Тибету.
   
   Необхідно зазначити, що під терміном “Тибет” Далай-лама має на увазі територію т.зв. “великого Тибету”, який крім власне сучасного Тибетського автономного району включає також і сусідні райони проживання тибетців – всю провінцію Цінхай, південь провінції Ганьсу, захід провінції Сичуань і північний захід провінції Юньнань. Загальна площа цих районів (2.5 млн. кв. км) вдвічі перевищує площу ТАР і складає більше чверті всієї території КНР . Зрозуміло, що вимога фактично передати під управління Далай-лами таку велику територію є абсолютно неприйнятною для Пекіна.
   
   Завищені вимоги Далай-лами пояснюються тим, що він вимушений враховувати інтереси тибетської еміграції, представники якої є вихідцями не тільки з Тибету, але й значної частини сусідніх з ТАР провінцій Китаю. З еміграції формується тибетський уряд у вигнанні, “тибетський парламент”. Будь-які законопроекти, що не враховують елемент “великого Тибету”, можуть бути легко заблоковані. За оцінками китайських фахівців, майже всі закордонні тибетці (а друге і третє покоління тибетської еміграції виховано на ідеях незалежності Тибету) виступають проти любої форми існування Тибету в рамках КНР і проти передачі Пекіну функцій оборони і дипломатичного представництва.
   
   У свою чергу, Пекін, попри відомий вислів Ден Сяопіна про готовність обговорювати усе, крім незалежності Тибету, у дійсності хоче запропонувати Далай-ламі тільки почесні посади, наприклад, віце-спікера ПК ВЗНП (парламенту) або заступника голови ВК НПКРК, без реальної влади у самому Тибеті.
   
   Тибетська еміграція з часом перетерплює зміни. Серед частини її розповсюджуються радикальні погляди, що надзвичайно непокоїть Пекін. Наприклад, найбільш впливова молодіжна організація в рядах еміграції – Конгрес тибетської молоді, - об’єднує багатьох людей, які вважають можливим використовувати терористичні методи боротьби за відділення Тибету від Китаю. В КНР вважають, що низка вибухів в Тибеті в останні роки є справою таких екстремістів. Досі Далай-ламі вдавалося утримувати оточення в межах ненасильницьких форм боротьби, однак його вплив знижується. В Пекіні побоюються, що після смерті старого Далай-лами в лавах еміграції може відбутися розкол, і на провідні позиції вийдуть радикальні угруповання. Це створює загрозу розвитку ситуації в Тибеті за палестинським або чеченським варіантами.
   
   Аспекти безпеки Китаю
   Пропозиція Далай-лами використовувати модель Гонконгу (“одна держава – дві системи”) для вирішення тибетської проблеми в Пекіні оцінюється як нереальна. Ця модель, на думку фахівців, може працювати лише в умовах ізоляції обох частин одна від іншої, що складно забезпечити в умовах Тибету. Гонконг, як відомо, відмежований лінією загороджень і “буферним” містом Шеньчжень, а Тайвань, де також пропонується застосувати цю формулу, відмежований від материка протокою . Показовими в цьому аспекті китайські експерти вважають проблеми, з якими стикається Росія в прикордонних з Чечнею регіонах.
   
   Останнім часом Далай-лама контактує з китайськими дисидентами, які, як правило, відкидають незалежність Тибету, але сприймають ідею високого ступеня самоуправління цього регіону. Необхідно зазначити, що і в прошарку самої китайської інтелігенції ця теза знаходить певне розуміння. Однак, офіційно і цілком справедливо Пекін вважає будь-які експерименти з суверенітетом держави надзвичайно небезпечними, оскільки переконаний, що потім ситуацію буде неможливо тримати під контролем. Крім того, китайське керівництво вбачає в гаслах самоуправління Тибету лише тактичний хід з боку Далай-лами, спрямований на досягнення повної незалежності регіону від Китаю. Навіть у випадку відвертості Далай-лами, переконані тут, немає ніяких гарантій, що наступне керівництво автономного Тибету не поставить за мету досягти його повного відділення.
   
   На підхід Пекіна до тибетського питання значний вплив має індійський фактор, особливо у нинішньому стані китайсько-індійських двосторонніх відносин. В Пекіні переконані, розміщення Тибету між двома великими країнами власне й визначає те, що якщо цей регіон не буде з Китаєм, він буде з Індією, і третього варіанту тут не має. Підстави для таких застережень очевидні, якщо враховувати культурно-релігійну і географічну близькість Тибету до Індії.
   
   В Пекіні розуміють, що незалежність або високий рівень самоврядування Тибету означатиме, перш за все, його визволення з-під контролю КНР, і, як наслідок, призведе до переміщення кордонів Китаю на сотні кілометрів в глибину країни. Тут навіть пишуть, що з військової точки зору індійські прикордонні частини на сьогоднішній день добре підготовлені і технічно оснащені значно краще своїх китайських колег. Зрозуміло, що Пекін з самого початку відкидає навіть теоретичний розгляд таких варіантів.
   
   Надання Тибету будь-якого спеціального статусу у порівнянні з іншими національними автономіями КНР (вони займають близько половини території країни) може викликати ланцюгову реакцію аналогічних вимог. По меншій мірі, вірогідні заворушення у Сіньцзяні, де серед уйгурів розповсюджені сепаратистські настрої. Приклад СРСР та й сьогоднішньої Росії примушує Пекін обережно підходити до таких гіпотетичних сценаріїв.
   
   В останні роки, виходячи з наявної інформації, серйозні контакти між Далай-ламою і китайським урядом практично припинилися, а можливості для переговорів надзвичайно малі. Далай-лама покладає серйозні сподівання на громадсько-політичне переродження Китаю в ході реформ, продовжує активно використовувати міжнародну увагу до тибетської проблеми, контактує з тайванськими властями. У свою чергу, Пекін акцент робить на соціально-економічному розвитку Тибету і збереженні політичного контролю над ситуацією там, оскільки вважає, що в цілому час працює на Китай.
   
   Політика Пекіна в Тибеті
   Сам факт існування закордонної тибетської опозиції під проводом релігійного і духовного лідера тибетців Далай-лами, а також велика міжнародна увага до тибетської проблеми, спричиняє сильний тиск на китайське керівництво і вимушує його проводити активну політику в Тибетському автономному районі.
   Одним із своїх головних завдань в Тибеті Пекін вбачає збереження жорсткого контролю над релігійним життям і нейтралізацію впливу Далай-лами, який розглядається офіційними властями як ворог Китаю. Пекін намагається максимально послабити його авторитет як релігійного лідера серед жителів Тибету, переконуючи, що сучасний Далай-лама є лише відверто антикитайським політичним діячем, що сповідає сепаратизм.
   
   Протягом останніх трьох років в усьому ТАР і особливо в монастирях проводилася масована ідеологічна кампанія “патріотичного виховання”, спрямована на злом опозиційних і сепаратистських настроїв серед ламаїстського духовенства і віруючих, обмеження ролі релігії в житті тибетців. В ряді великих монастирів проведені чистки серед ченців, скорочена їх кількість.
   
   В червні 1999 року було організоване перше відвідання Тибету 11-им Панчен-ламою (другим за значенням після Далай-лами релігійним лідером), який був обраний чотири роки тому під безпосереднім контролем Пекіна замість кандидатури, яку назвав Далай-лама. Під час поїздки дев’ятирічний Панчен-лама закликав тибетців “бути беззаперечно лояльними Пекіну, любити соціалістичну батьківщину і зробити свій внесок у розквіт і стабільність регіону”. Ця пастирська поїздка була покликана не тільки закріпити сумнівну легітимність “пекінського” Панчен-лами, але й справила враження того, що офіційні власті поступово формують наступне покоління тибетського вищого релігійного керівництва, яке буде слухатися волі Пекіна. Саме тому нещодавно китайські власті дали зрозуміти, що не визнають наступного 15-го Далай-ламу (сучасному вже 65 років), якщо він буде обраний з числа закордонних тибетців, і використають вже випробуваний у випадку з Панчен-ламою спосіб висунення власної кандидатури.
   
   Попри стабільну ситуацію в Тибеті протягом останніх років, соціальна база влади Пекіна у цій національній окраїні залишається досить слабкою. Деякі китайські фахівці вважають головною причиною цього те, що за 20 років реформ Пекін так і не зміг створити умови для переселення в Тибет етнічних китайців з інших регіонів країни. Труднощі з заселенням цієї віддаленої окраїни ханьцями не дозволяють Китаю, починаючи з Цінської династії, закріпити свій суверенітет в регіоні. Навпаки, в результаті загального послаблення в роки реформ адміністративного контролю та із-за суворих природних умов відтік китайського населення з Тибету набув стійкого характеру.
   За період реформ чисельність китайців в Тибеті скоротилася вдвічі . Згідно з офіційною статистикою зараз в Тибеті постійно проживає всього 65 тис. етнічних китайців (без урахування дислокованих там військ) або 2.8% населення ТАР. Китайські експерти впевнені, що у дійсності ця цифра значно менша, оскільки багато прописаних в регіоні китайців давно виїхали у більш розвинені провінції країни. Більшість китайців, що залишились в Тибеті, проживають в головних містах автономного району, у т.ч. більше половини – у Лхасі, а в сільській місцевості китайського населення практично немає. В останні роки відбувається процес “тибетизації” власних структур ТАР на всіх рівнях (більше 77% службовців початкової та середньої ланок – тибетці), а це Пекін вбачає потенційно загрозливим, оскільки переважна їх більшість – віруючі або співчуваючі релігії люди, - тобто ті, хто може підпасти під вплив Далай-лами. Обережний підхід китайських властей до формування національних еліт в національних районах пояснюється розумінням того, що саме інтереси цих еліт, які намагаються одержати максимальні права і привілеї, можуть стати рушійною силою сепаратизму.
   Тому, не дивлячись на роботу по підготовці “патріотичних” національних кадрів, Пекін не вважає тибетців надійною соціальною базою свого суверенітету над Тибетом. Тут розуміють, що дислоковані в Тибеті війська, хоча й забезпечують там політичну стабільність, але є лише “мотузком, який прив’язує Тибет до Китаю”. Китайські експерти визнають, що у випадку виникнення загальної нестабільності в Китаї, напевно виникнуть проблеми з контролем Пекіна над цим регіоном, як це вже відбувалося раніше. У цьому відношенні, за оцінками ряду аналітиків, ситуація в Тибеті може бути потенційно навіть більш небезпечною, ніж в іншій національній окраїні – Сіньцзяні, де вже постійно проживає близько 6 млн. етнічних китайців – надійна соціальна опора центральної влади.
   З метою економічної інтеграції Тибету з іншими регіонами країни центральна влада робить значні зусилля по соціально-економічному розвитку ТАР, по суті переводячи тибетське суспільство із феодального стану 1950-их років до основ сучасної цивілізації. За оцінками, протягом 40 років різні субсидії центру в Тибет становили близько 40 млрд. юанів (4.8 млрд. дол. США). За останні 5 років темпи економічного розвитку ТАР були вище, ніж у середньому по країні. У 1999 році ВВП району зріс на 10% і склав 1.1 млрд. дол. США. Випереджаючі темпи економічного розвитку Тибету планується зберегти і в подальшому.
   З 1984 року центральна влада використовує форму “адресної шефської допомоги” Тибету з боку економічно найбільш розвинених провінцій Китаю і міністерств і відомств центрального підпорядкування, при якій за регіонами або відомствами-донорами закріплені підшефні райони або урядові відомства ТАР. Ця система заходів дозволяє зменшити тиск на центральний бюджет, а також забезпечує тимчасове командирування в Тибет кваліфікованих управлінських кадрів. До цього часу таким чином виконано близько 100 великих економічних і соціальних проектів розвитку ТАР. Але, не дивлячись на досягнутий очевидний прогрес, Тибет залишається поки що одним з найбільш відсталих дотаційних регіонів КНР.
   Пекін вважає, що економічний розвиток і підвищення надзвичайно низького життєвого рівня жителів Тибету послабить релігійний контроль, стане стримуючим фактором для сепаратистських настроїв. Дійсно, модернізація тибетського суспільства сприяє поширенню світського стилю життя і деякому послабленню ролі релігії, що найбільш помітно на прикладі Лхаси. (У сільській місцевості релігія, як і раніше, є невід’ємною частиною життя тибетців.). Разом з тим, релігійні цінності поступово заміщаються підвищенням національної самосвідомості тибетців, а вплив Далай-лами, який ототожнюється з тибетським національним лідером, не падає. Більше того, за оцінками ряду китайських експертів, політичний вплив цього опозиційного релігійного лідера навіть зміцнюється. Наприклад, серед тибетської молоді – найменш релігійної частини суспільства – у найбільшій мірі поширені націоналістичні і сепаратистські настрої. Саме молодь стала рушійною силою опозиційних виступів у Тибеті в останні роки.
   
   Очевидно, що в Пекіні адекватно оцінюють обмежені можливості економічних факторів у вирішенні релігійних і національних питань і неможливість повністю витіснити релігійну свідомість у переважної більшості тибетців. В осяжній перспективі Тибет залишиться в числі потенційно нестабільних національних окраїн Китаю, а тибетське питання – довгостроковою і складною проблемою для китайського керівництва. Саме тому Пекін при збереженні курсу на економічну модернізацію цього автономного району і в подальшому жорстоко подавлятиме любі опозиційні прояви з метою запобігти серйозній дестабілізації обстановки в ТАР.
   
   
   
   

Автор: ualin | Відгуки: 0 | Перегляди: 5517 | 26/02/2011 Туризм, подорожі - Китай

Ссылка на статью:


Комментарий

Оставить комментарий
Ваше имя:
Комментарий:
Введите текст, изображенный на картинке:
 
 укр  |  рус